Знов чую вибухи каштанів,
Що сипле вітер на асфальт.
Я прокидаюсь з сонцем рано,
Куштую стиглий виноград.
І посміхаюсь жовтим кленам,
Що заглядають у вікно.
Вони були такі зелені
Ще так недавно й так давно.
А згодом світ наповнять звуки:
Звичайні ритми двірників,
Машин ще сонні перегуки
І кастаньєти каблуків.
Ти посміхаєшся спросоння,
І я уже в полоні рук.
Ось голуб сів на підвіконня
І туркотить, мов давній друг.
Він мов би каже:
- Що ж, що осінь?
А ви удвох, а ви разом!
І сонце, напірнавшись в просинь,
Гаптує листя за вікном.