Зрозуміти хочу я, чому?
Ті, твої солодкі поцілунки,
Залишили гірклість полину...
Де шукати маю порятунку?
Чом кохання, стомлене від мук,
Не бажає з пам"яті зітерти,
Дотик твоїх вуст і твоїх рук,
І слова пронизливо-відверті?
Залишив ти - гірклість полину...
Маю що я - з гірклістю померти?
Я, лишень, надією живу,
Що цю гірклість - ти, лиш, можеш зтерти...
Я вуста підставила дощу,
Тільки поцілунки ті - не змити,
Що лишили гірклість полину...
Як мені із гірклістю прожити?
Я тебе, коханий, не виню,
За шаленні і безмежні ночі,
Що лишили гірклість полину...
Тільки пам"ять зтерти їх не хоче...