Богдан Лепкий
(Богдан Теодор Нестор Лепкий,
1872 – 1941)
ОНА ТАМ ЕСТЬ...
Стоял один я в тяжкую годину –
В чужих краях забытый часовой.
Разыскивал на карте Украину,
Но не нашел на ней страны такой.
Столбы повсюду – межи и границы,
Мечами вражьими искромсана земля.
Пожаров полыхающих зарницы
И выжженные чёрные поля.
Лишь кости, черепа и пепелища,
Непройденный простор моих потерь.
А в том просторе, слышу, – ветер свищет,
Идёт и волком воет голод-зверь.
Нет, нет! Не устою теперь на вахте,
Оставлю пост, оружие – пойду...
Я Украину не нашёл на карте,
Быть может, я в душе её найду.
Она там есть! От Сана и до Дона,
Едина, неразъята и сильна!
Там всё в цвету, там небеса бездонны –
Мечта из давнего несбывшегося сна.
Настанет день, и явью обернётся
Тот чудный сон из детства... А теперь –
Пусть рушится весь мир, пусть гаснет солнце,
Хоть в одиночку – стой, держись и верь!
1923
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
* * *
Богдан Лепкий
(Богдан Теодор Нестор Лепкий,
1872 – 1941)
ВОНА ТАМ Є...
Стояв я сам-один, немов на варті
Забутий вояк у чужій землі,
І України я шукав на карті,
Шукав, шукав, та не було її.
Розірвана граничними стовпами,
Осяяна загравою пожеж
І розпанахана ворожими мечами,
Конала тихо серед власних меж.
Кругом кістки, череп’я, попелище,
Незвісного непройдений простiр,
А в тім просторі, чую – ближче й ближче
Іде і вовком виє голод-звір.
Ні, ні! Не встою довше я на варті,
Закрию очі, кину кріс, піду...
Я України не знайшов на карті,
Може, в душі її я віднайду.
Вона там є. Єдина, неподільна,
Від Сяну срібнолентого по Дон,
Така розкішна, чиста, ясна, вільна,
Немов найкращий молодечий сон.
Прийде момент, коли сей сон скінчиться
І буде дійсність кращою від мрій,
А поки що най цілий світ валиться,
Хоч сам-один, ти вір і кріпко стій!
1923