Так добре, що ти не побачиш,
Як з ранку роблю собі каву.
Як чашку розбила… Пробачиш?
Як кішкой потягуюсь мляво.
Як добре, що тОбі не чутно
Спів в ванній (цей звук є найгіршим).
Блокнот мій….в якім баламутно
Живуть недописані вірші.
І добре, що, мабуть, ніколи
Ти вже не помітиш того,
Як ,забрана в мрії простори,
Я знов засинаю в метро.
Як я розмовляю з містами,
Кормлю чорним хлібом ворон.
Прощаюсь завжди зі сльозами,
І швидко ховаюсь в вагон.
Як бачу ведмедя в хмаринці.
Як стукає серце у грудях.
На звичній трамвайній зупинці
Похмурим всміхаюся людям.
Як я – на подушку щокою
І в сон – там цікавий сюжет.
Нас зв’язує щось із тобою.
А що – то вже долі секрет.
Не бачиш, не чуєш, не знаєш.
Від цього нікому не гірше.
Тссс…Трошки помовч. Світ зникає…
Відчуй мене. Я – твоя тиша.