Холодом тиша вмивалась
Кидала снігом сльозу
Серцебиття захлиналось
Прірва зіяла внизу
Очі свої випинала
Землю зсипала грудьми
«прірво, ти довго чекала
Поки зустрінемось ми?»
З’їли колінця до кістки
Зуби потворні твої
Сиплю з очей своїх іскри
В руки сталево-живі
Наша війна – божевілля
Кожен жадав і страждав
Ти з мене з’їла вугілля
Душу Господь не віддав
Ти відпускала із жахом
Вічну жагу до життя
Янгол мій з радості плакав
Після мого каяття
Тиша зомліла від крику
Знітився холод душі
Стрілася з Божим я Ликом
Вже як дійшла до межі
04.02.2012.