/ Пташині казки /.-7.
***********************
"У ліжечко, скоріш лягайте,
мої маленькі, та чекайте
на дивну казочку пташину."
Не спить і Танця, жде дитина.
"А оченятка всі прикрили?
То й добре! - Зовсім інше діло."
Ось, прилетіла, знов, Пташина.
На мелодійній мові лине
новенька українська казка.-
Уважно слухайте, будь ласка. -
"В Криму, якщо піти у гори,
залишивши позаду море,
знайдете, понад трьох озер
живий / ще й досі не помер!/
дуб - велетень тисячолітній.
Здалека видно - він примітний.
Втрьох стовбур той не обійняти.
Стоїть. Й слонам не подолати!
Мені повідала матуся,
якій розповіла бабуся
/ моя рідненька, мила, люба,
про незвичайність цього дуба/.
У дивну ніч - на Івана Купала,
щось фантастичне відбувалось. -
Дуб, якісь двері відчиняв -
у стовбурі їх, наче, мав.
З дверей великих / що за диво?!/
з'являлась дівчина вродлива:
висока та струнка. А очі! -
Зірками сяяли в ночі!
А руки, мов би, два крила!
У наряді срібному була.
Русяве, хвилями волосся,
аж до землі, немов, лилося.
Змахне крилами, а за нею:
немов пташки злітають, феї.
І понад дубом тим кружляють,
чудовим голосом співають.
А потім сядуть на гілках."-
Розповідає далі Птах.
"На кожну гілочку сідають,
ліхтариками гарно сяють.
Так, світлом різнокольоровим,
всі феї світяться, чудовим.
Дівчина, мов, царівна ходить,
до Неба очі свої зводить.
Не ходить - наче, проплива. -
Не гнеться / у росі / трава.
Мов, та лебідочка, пливе;
коханого свого зове:
"З'явися, суджений, мені"!
Відразу ж, вершник - на коні,
неначе, зіркою, з неба, "впав" - "
крилатий кінь його примчав.
Вони кохались цілу ніч...
Лилась, мов мед, коханих річ.
Але, як Сонце, вранці встало,
все зникло - наче й не бувало.
Лише дуб листям шелестів -
розповісти, мабуть, хотів:
про феєричнії дива....
Та, мабуть, не знайшов слова,
про диво-дивне розказати...."
Пташина стихла.- Час всім спати.
******* / 21.07.2013 р. /