***

Дві хвилини поряд… руки на  талії… ледь чутно дихання… так близько, як ніколи раніше. Теплий клубок в горлі. Емоції зашкалюють, голова обертом. Серце вискакує із грудної клітки.  Що зі мною? –Дурненька, ти закохалася. –Ні, ти що, ні-ні-ні… -В тебе очі світяться, а вони ніколи не брешуть.
Сперечатися марно, дійсно, з головою в прірву. Цей політ пліч-о-пліч з Надією. Лякає невідомість. Боюся щось зробити не так, боюся втратити те, що між нами є. Хоча по суті нічого не має. Знаю точно, що вже не хочу його відпускати, ніколи…
Бути поруч, просто поруч… і так близько. Щоб кожна мить ніби востаннє, ніби перед  Всесвітнім потопом чи апокаліпсисом, після якого ми всі загинемо. Незважаючи на політичні чи релігійні погляди, статки та стиль життя. Щоб губи поряд, руки, погляди, думки, мрії… Щоб на двох потріпана парасолька, яка навряд чи врятує від шаленої зливи…