Небо спало оберемками хмар десь за обрієм,
Де сховався місяць у золотій обгорці,
Час наче заплющив очі собі,
Та зупинився на якійсь невидимій точці!
Наче стиснули світ,повиривали з корінням душі,
Вітрами прибили до землі спустошений рай,
Там де був він-тепер посуха і холод,
Пустеля-там де був гай.............
І птахи полетіли із криком,
Просити,благати-досить,
Літо померло у чиїхось руках,
Проте саме у її грудях забилась осінь!