Ти знаєш іноді так хочеться мені,
Набити тобі пику і втопить в гімні,
Щоб ти відчув відразу, біль, розчарування,
І щоб ніколи, більш ніколи ти не знав кохання.
Щоб ти шукав, блукав й ніколи не знайшов,
Щоб не відчув, не знав куди, але все йшов,
Щоб повзав, плакав і молився,
Щоб ти жалів, просив пробачення й слізьми умився,
Щоб весь обідраний в душі, знедолений, безсилий,
Щоб перед мною впав ти на коліна, Милий,
Щоб ти благав, й крутився і кричав,
Щоб плакав, помирав і верещав,
Щоб крик твій все ж донісся в моє серце,
Й можливо лиш тоді, любов моя до тебе все ж озветься.
Після скількох страждань і мук, безсилого,
Тебе такого ніжного й красивого, простила я,
І щоб тоді, ти зрозумів мене ,
Ту дівчину, в якій кохання помира, але надія все живе.