Залицяється серпень.
Думки линуть до осені -
Попільничка вся в жовтогарячім лататті,
Про що ж мрієш, мій ясноокий ти соколе?
Вибач. Муза втопилась в домашнім халаті.
- Воскресне?
- Та хто зна її оманливу душу?
Можливо, як сонце заграє в весняній веселці,
Зійде й вона, мов Венера оголена з мушлі,
Сотнею барв заграє у розбитому скельці.
Тоді сурми струмків
стрімко заб’ють джерелами,
І клекіт лелек зцілить її змучені крила.
Здійме руки - прошепоче самими губами:
"Йди до мене, любий, натхнення - повні вітрила!"