Оповідання.
-Перший раз у перший клас, перший раз у перший клас- наспівувала Тетянка бігаючи по подвір'ю.
До Тетянки підійшов Миколка, сусідський хлопчик. Він був на два роки молодший за Тетянку і дуже заздрив їй. Йому також хотілося в перший клас.
-А ти читати і писати вмієш?-Запитує Миколка.
-Авжеж, і рахувати також вмію. Я ходила в підготовчий клас.
-А в тебе форма яка?- Знов поцікавився Миколка.
-В мене темно-синій сарафанчик, біла сорочка, білі шкарпетки, модні черевички та три бантики, також білі.- Весело відповіла Тетянка, стрибаючи на одній ніжці.
-А чому три бантики?- Ніяк не вгамується Миколка.
-Не знаю.- Розвела рученятами Тетянка.
-Мама сказала, що в мене волосся мов пір'ячко розсипається і якщо не зібрати його в три бантики, то на голові буде не зачіска а безлад.
Один бантик на горі а два по боках. Я з мамою згідна.
І справді, у Тетянки волосся стирчало, мов у горобця пір"ячко після бійки.
Над нею діти часто насміхалися за її дивакуватий вигляд. Та Тетянка вже звикла до їх насмішок і не звертала уваги. Тільки Миколка не сміявся, бо вона йому дуже подобалась.
Тетянка була не звичайною дівчинкою. Дуже добра, відважна, не зважаючи на свій маленький зріст, захищала меньших діточок від нападків старших. Через те її часто бачили в подряпинах, синцях і навіть в пірваних речах.
-Це не дівчинка, а воїн. Знову подерта, подряпана.- Гнівалася мама.
-Ну, кого на цей раз захищала?
-А чого вони, а чого ображають маленьких, так не чесно.- І вона ще довго скаржилася мамі на кривдників. Але мама її вже не слухала. Її досить набридли оті дитячі непорозуміння.
-Може коли піде до школи, подорослішає і це закінчиться в кінці кінців- втомлено пробурмотіла мама.
От і настав той щасливий день, коли пролунав перший дзвоник. У Тетянки аж подих перехопило. Вона себе почувала такою дорослою та відповідальною.
Після святкових промов та побажань, школярі розійшлись по класах. Тетянці дуже сподобався клас. Такий світлий, просторий, з новенькими партами, і ввесь у горшиках з квітами на підвіконнях.
Мабуть це самий гарний клас у всій школі, подумала Тетянка.
-Мене звуть Людмила Іванівна.- Відрекомендувалась вчителька.
-А тепер давайте знайомитись з вами.
Дітки по черзі називали свої прізвища та ім'я.
Людмила Іванівна, розповіла діткам про рідне місто.
Тетяна слухала дуже уважно, не дивлячись на свою непосидючість. Їй було дуже цікаво все, про що розповідала вчителька.
Пролунав дзвоник і всі розійшлися: хто в коридор, хто в їдальню а хто на майданчик у шкільному подвір'ї. Тетянка пішла в роздягалку. Мама дала їй десять гривень на сік та печиво, а Тетянка їх забула в кишені жакетика. В роздягалці вона побачила Дмитрика, хлопчика з їх класу. Дмитрик її не помітив і чомусь поліз у кишеню Оксанчиного плащика, дістав з нього десять гривень і сховав. Тетянка була дуже обурена вчинком Дмитрика, адже він поцупив чужі гроші.
-Що робити,- подумала вона. Зроблю йому зауваження, можемо не порозумітися, а їй так не хотілося сваритися і битися. Вона розуміла, що потрібно вчинити якось по іншому. Але як?
Зробити вигляд, що нічого не бачила?- це не чесно. Піти поскаржитися Людмилі
Іванівні- це не вихід. Тетяні не хотілось скаржитися, мов дитинча, вона ж бо вже доросла. Розповісти Оксанці? Та хто ж їй повірить, що це не вона взяла у Оксанки гроші а Дмитрик. Що робити? Скоро пролунає дзвоник, думати було ніколи і Тетянка підійшла до Дмитрика.
-Дмитрику.- Звернулася Тетянка до хлопчика.
-На візьми десять гривень, якщо вони тобі так дуже потрібні, а Оксанчині поверни назад у кишеню. Я нікомому не скажу і взагалі, якщо тобі буде потрібна допомога чи порада, звертайся до мене, чим зможу допоможу.
Дмитрик почервонів, поклав гроші назад у Оксанчину кишеню і прошепотів:-
-Дякую, я не візьму в тебе гроші, ти тільки нікому не кажи. Я більше не робитиму цього ніколи, обіцяю.
Тетянка Дмитрикові повірила, а розповідати про Дмитриків не хороший вчинок, вона і так не збиралася.
З того часу Дмитрик і Тетянка стали найкращими друзями. Тепер, коли Тетянку дражнили "дівчинка з трьома бантиками", Дмитрик за неї вступався а Тетянка байдуже посміхалась. Вона більше не буде битися і сваритися, бо знайшла інший спосіб залагоджувати стосунки. Вона стала справді дорослою.