"А хтось казав любов сліпа, не правда це - я знаю напевно,
Ти саме та, яку шукав, я саме той, який тобі треба."
А в темряві найбільше влучних слів:
Прозорих, чистих, наче б то з криниці.
Немов би сам Господь мені велів
З тобою наніч разом запиниться.
І наче б то з дитинства Зігмунд Фрейд
Побачив, що лиш ти - моє світило.
Все як завжди: йдуть кораблі на рейд,
А літаки злітають в небо вміло...
Все як завжди, але вже не для нас,
Бо тільки ти мій космос і сценарій,
І перехоплює мій подих повсякчас,
Коли мій погляд твій стріча у парі.
Все як було...Та зупинивсь годинник!
Або крокує влучно...спиною вперед...
Проте ці теплі почуття первинні
Мене собою вкрили як намет.
І наді мною цар ти повновладний.
Та настрій твій повзе не вгору - вниз.
Бо ти, як то казав колись сам Адлер,
Придбав собі злощасний той холізм!
Зі мною відчуваєш себе цілим,
Без мене - наче хто шматочка вкрав...
Живий лише одною самоціллю:
Заради мене не ловити ґав.
І ти для мене йдешь окремим пунктом:
Ти мій щасливий сміх й найгірший всхлип,
Описаний колись дідулей-Юнгом -
Такий собі життєвий архітип!
А в темряві сягає доброта...
Що нам навмисно послана із неба.
Бо ти мене шукав. Я саме та.
І ти очікуваний мій. Такий як треба.