Настане день,
і пам’ятне жало
в обіймах літ
розчиниться безслідно.
Мене огорне лагідне тепло –
твоє тепло, непереможно рідне.
А спогад,
цей безжалісний Прокруст,
зіп’є сльозу,
що пропікає груди,
зануриться в глибинну
ніжність вуст
і сам себе приречено забуде…