У девчонки из вражьего стана
Блестит под ресницей слеза.
С. Рыбалкин
Кони ржут, и вся степь превращается в слух,
Сталь повсюду звенит, угрожая бедою,
И разлита полынная горечь вокруг,
Наполняя криницы с живою водою.
Мчись, мой конь, затеряйся в густом ковыле,
Подчиняясь простору, погоне, порыву,
Мчись, как ветер, беззвучно скользя по земле,
Я сумею ещё удержаться за гриву.
Там, под сводом тяжёлой сгустившейся мглы
Проросли ковылями мои побратимы,
И над ними веками курганы легли,
И кружит вороньё, словно тучи, над ними.
Отогнать я его не смогу – в мир иной
Взгляд, застывший навеки, душа устремила,
И не знаю – то ль дождик прошёл надо мной,
То ль по мне половчанка слезу уронила.
Нам бы, конь мой, скорей доскакать до воды,
Чтобы жажду унять, чтобы в вечность не кануть.
...Ковылями веков мчится белый, как дым,
Неразлучный мой конь – моя память.
Перевод с украинского
Микола Лелюк
Нерозлучний кінь
У девчонки из вражьего стана
Блестит под ресницей слеза
С.Рибалкин
...Коні ржуть, і весь степ з краю в край стугонить,
І шаліє, скрегоче безжалісна криця,
І в повітрі розлиті гіркі полини,
Й ними повниться Вічності сива криниця.
Мчись, мій коню, стелися в гулку ковилу,
У безмежну, пружну, від роси срібно-сиву,
Мчи, як вітер, в тривожну заобрійну млу,
Поки я ще триматися можу за гриву.
Там мої побратими, як та сіножать,
Проросли ковилою – крізь час незборимий,
Хоч над ними кургани століть всіх лежать,
І кружля вороння, хмаровинням над ними,
І його відігнати не можу – як сніп,
Я лежу – весь порубаний, серце – ледь б'ється,
І не знаю: чи дощ на чоло впав мені,
Чи зронило сльозинку дівча половецьке.
Нам би, коню, скоріше домчать до води,
Пал смаги остудить, що з нещадністю палить...
...Ковилою століть мчить весь сивий, що дим,
Нерозлучний мій кінь – моя пам'ять.