Зі сходу був цей вітер. І тому
Було щось його діях азіатське:
Вклонившись чемно білому стегну,
У пані яблуні усе вбрання стягнув,
Усе від капелюха до взувачки.
Бринить в душі, в кружінні: і коли
Всіх оголивши, скаже злості «Досить!»,
В тонкій білизні з чорної кори
Дерева прийдуть проводжати осінь.
Тож роздягав, гасав в них, ще й - не сам:
Хіба один в садках отак навертить?
І клен протест в ЮНЕСКО написав
І відравля в багряному конверті:
«Цей вітруган сьогодні, мов здурів:
Хапає, смика збоку, ззаду,знизу,
Перетворивши затишок дворів
У звалища сміття і бари для стриптизу!
А ще й не сам примчав сюди, не сам
Й гасає тут далекосхідний витязь»
Під сливою виблискує « Ніссан»
Так, що аж сонцю боляче дивитись.
Сховалось від кружінь і ворожінь
За хмарами, як за мішками з рисом.
А вітер-рись своїм так, як чужим,
Листочкам посміхався жовтолицим.
І в них гасав, жбурляв їх ще й - не сам.
Дерева майже голі і – в зажурі.
Мені, садам і сірим небесам
Прибульці ті з монголій із манжурій
Зірвали смуток золотий з очей
І мріями про зиму завертіли.
Так, він не сам: сьогодні він – сенсей,
Тренує м`язи юній
Заметілі!
10.2010