акварелі неба глибоко в очах
розчинились й стікають краплинками сліз
у блакитнооких очі такі мабуть від того,
що їх прадіди довго дивились у небо.
у вузлах погляду зав'язую птахів,
довго тримаю їх у в'язниці уваги
потім відпускаю і вбиваю цвях слова
до водія маршрутного таксі: "зупинку"
у відчиненні двері вривається рука холоду,
видирає мене на осіннє повітря,
йду вздовж берега невпинного потоку машин,
потопаючи ногами у пролите на землю небо.
осінь догорає вже. крила гілок дерев
скидають облізле на зиму червоно-жовте пір'я.
ця зупинка така холодна й чужа -
скоріше б додому.