Ще теплим поглядом струмить
небес осонцена блакить,
журливий оклик відлітає
за небокрай
і не вертає...
Мережка сивих павутин
в ознаці осені летить,
як згадка про минуле літо,
що в шовк було її сповито.
А неквапливий падолист
загайно устеляє ліс,
і луки золотом гаптує
тужливий вітер.
І сумує.