СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)
63
О тій порі, коли коханий мій,
Як нині я, зазнає кривд від Часу,
Коли від старості уже не буде спасу,
А тілом мовби пройде суховій;
Коли йому на серці ніч впаде,
Весна в душі затихне і змарніє,
Квіт сподівань і зоресяйні мрії
Не зашумлять, мов листя молоде, -
Я вбережу його від забуття,
Серпам Часу пошарпати не давши,
Ім’я у Книгу Пам’яті вписавши,
Щоб він і після смерті мав життя.
Його красі в рядочках чорних жити
І молодість довічно не губити!
СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)
63
До того часу, коли мій коханий стане, як і я, -
Знищений рукою Часу та престарілий;
Коли години висушать його кров, а чоло сповнять
Лініями та зморшками, а ранок його молодості поволі
Вирушить у путь до ночі старості, що стрімко наближається,
І всі ті красоти, котрими він зараз володіє,
Котрі зникають з виду або ж уже зникли,
Крадучи скарб його весни, -
Я будую захист від цієї пори
Проти безжалісного ножа Часу,
Щоб він ніколи не вирізав з пам’яті
Красу мого коханого, а також і життя його.
Його красу можна буде побачити у цих чорних рядках, -
І вони житимуть, і він буде жити в них вічно молодим.
№ 63
Against my love shall be as I am now,
With Time's injurious hand crushed and o'erworn;
When hours have drained his blood and filled his brow
With lines and wrinkles; when his youthful morn
Hath travelled on to age's steepy night,
And all those beauties whereof now he's king
Are vanishing, or vanished out of sight,
Stealing away the treasure of his spring:
For such a time do I now fortify
Against confounding age's cruel knife,
That he shall never cut from memory
My sweet love's beauty, though my lover's life.
His beauty shall in these black lines be seen,
And they shall live, and he in them still green.