Осінь у червоному намисті
Кольорове розсипає листя.
І пливе повітря похололе,
День за днем несе за видноколо.
В лабіринтах паркових алей
Рідшає мереживо тіней.
Сонце – золота небесна диня,
У космічному своєму плині,
Полиша планету нашу синю,
І від себе запускає в зиму,
Але все ще сіє на льоту
Променисту зливу золоту.
Я дивлюся, простір, наскрізь тебе –
За блакиттю – зоряне є небо,
За лиманом – зорана є нива,
Вітер віє степом неквапливо,
Із-за небокраю суне злива.
Ледве чутно, десь далеко в гаю,
Пісня не сполоханого птаха.
І, така тендітна, попід шляхом
Пізня квітка притуля комаху.