***

Инна Демянко
Червоні від морозу щоки не замаскують бліді думки.
Чекаю. Скоро розтопиться восковий спокій
Якщо шлях приховає ледь помітні замки.
Нервово відбиваюсь від спогадів.
Атакована.
Охоплена божевіллям.
Знаєш як витримать порожність у погляді
й самому залишитися вільним?
Сповільнено
Вирушаю у плавання
Дякую за моє море.
Мене роблять сильною кожні зупинки у гавані
Життя
Хоча й страшно долати такого ворога
Спробую.
Як вийде- відсвяткую соком.
Сидітиму на траві гіпнотизуючись небом.
Здригатимусь іноді пронизана ейфорійським током
А ви…
Намагайтесь не нищити мій щасливо-дивний світ
Не треба
Я вигадуватиму якусь романтику старих ліхтарів
Блукаючи в собі
Для вас- містом
Поки ви спокійно вбиватимете віру в сенс буття
З вас все більше тупо існують
Зберігають велику відстань
До мрій, розбитих в дитинстві
Які розсипались, топлячись в реальності океані.
Колись вони здавались можливими
Залишаючись монеткою у фонтані…
Поволі думаєш, де краще:
Тут чи у вигаданому світі і снах.
Знаєте, коли наступного разу потягнетесь за запальничкою,
Замість Мальборо
Запаліть
Вогонь
В очах.