Вірогідність нашої зустрічі – одна сьома твого очікування,
Можливість лишитись поруч на мить наближається до нуля.
У твоїх рукавах чарівні тузи кохання і ти вже не спливаєш часом у століттях,
Ти вже десь близько, наповнюєш мене жагою жити та дихати, знову відчувати
Та відкривати прихований зміст моїх думок.
Солодкий присмак на губах – це прощання із мрією,
Сухість у діалоговому вікні нашого мовчання –
Єдиний шанс лишитись живими у світі мертвих мов.
Ти метафорична сполука мого недоспаного міста
І твоїх вже проклятих очей.
Птахи нашої недовгої перерви не повертаються з півдня,
І ти тихенько співаєш оду нашим ненародженим дням,
Невиправданим надіям. Вже вечір. Час розійтись. Час безнадії.