Осінні довгії печалі риллі на виоранім полі.
Беззвучним нездоланним жалем розхитує гілля тополі.
На підвіконні, на узбіччі - загублене теплом намисто.
Вже відчай дивиться у вічі... Зима крокує владно містом.
Безвинні, в крижанім полоні, птахи шукатимуть притулку.
Останній промінь - у долоні... Імлисто в небі раннім, мулко...
Холодний невблаганний вітер моє подвоює сумління -
Рядки під ним - неначе квіти, до долу хиляться осінньо...