Холодні замети беззахисне листя хоронять
і мрії гойдає ночей колисанка сумна.
Зима на узліссі, зима на деревах, на скронях,
по той бік зими зеленіє, напевне, весна.
Блукають бездомні метілі в засмученім гаї,
збирають лісами печалі зимові пісні.
Сумними мотивами в душу безсонням шугають,
аби на світанку віршами наснитись мені.
Тоді на папері журбинками літер лягають
вишнево - квітучої віхоли збуджені дні.
Тоді я прошу провидіння і небо благаю
навчити мене не писати про речі сумні...