Василь Симоненко
(1935 – 1963)
ГОВОРЮ Я З ТОБОЮ МОВЧКИ
Говорю я з тобою мовчки,
Тиша хмарою проплива.
І вовтузиться думка, мов квочка,
В намаганні родить слова.
Тиша важчає. Терпнуть губи,
Тиша репне навпіл ось-ось.
Припаду я шалено й грубо
До безумства твоїх волось.
Упаде розідрана маска,
І сполохана вгледиш ти,
Скільки в тиші чаїлося ласки,
Скільки в грубості – теплоти.
Насміються з своєї беззубості
Прописні допотопні думки.
Джерелом вдарить ніжність із грубості,
Заворкують живі струмки.
Задихнеться від люті сірість –
Нам на щастя, а їй на зло.
Поміж нас підведеться щирість
І з’єднає наше тепло!
19.02.1963
Василь Симоненко
(1935 – 1963)
ГОВОРЮ С ТОБОЙ МОЛЧА
Говорю с тобой молча. Тенью
Тишь нависла – нема, мертва.
Копошится мысль в нетерпенье,
Тщетно тужась родить слова.
Напряженье сковало губы.
Тишь расколется через миг.
Припаду неистово, грубо
Я к безумству волос твоих.
Упадёт, разорвавшись, маска,
Сквозь тревогу увидишь ты,
Сколько крылось в молчанье ласки,
Сколько в грубости – теплоты.
Насмеётся своей беззубости
Допотопных истин гнильё.
И струёй хлынет нежность из грубости,
Заворкуют ручьи её.
Задохнется серость от злобы –
Нам на счастье, а ей на зло.
Воцарится искренность, чтобы
Слить в единство наше тепло!
19.02.1963
(с украинского)