ЧУЖОРIДНА РОСЛИНА
На хуторi я набираю рис
Суворих та геометричних.
Росте в степу статурний кипарис
В обставинах, йому незвичних.
Вiн гостроверхим конусом у вись
Направив темну зелень крони.
Шепочуть стиха обрiї:
- Дивись,
Вiн хто такий?! Порушив схрони
Степiв рiвненьких, золотавих фарб
Спокою мрiйного зiтхання.
Вiн - чужорiдний негр чи араб?
Йому - нi вiри, нi визнання!
Дми, вiтре! Зливо, градом побивай!
Зловiсна спеко, не барися!
Негоде рiдна, не вщухай, тривай,
Змий навiть слiд вiд кипариса!
...А я росту й росте в менi кураж.
При стовбурi вiття тримаю.
I прикрашаю дивом цей пейзаж.
Авжеж, мiцне корiння маю!
20 листопада 2006
***
Як хочеш, стеж за мною, стеж!
Вдивляйся з пильнiстю в слова,
Але до меж, до певних меж -
Допоки цiла голова.
Здiймайсь по схiдцях ветхих веж,
Пiклуйся обрiєм нiчним,
Але до меж, до певних меж
Не клич на збiр за незначним!
Ти ждеш iз острахом пожеж?
Сторожко дмухай на вогонь! -
До певних меж, до певних меж
Вiд лиха, Боженка, боронь!
16 жовтня 2006
***
Сутенiє, а слово спить,
Лише думка вiд сна прокинулась,
В тишу пташкою - пурх! - летить
Та й занурюється пiд жимолость...
Гiлка жимолостi тремка
Стрепенулась в`юнкими рухами.
Тож-бо й думка моя така:
Слiв немає - не чуто вухами.
Не сумую. Живу без слiв.
Невимовнiсть - то Божий дар менi.
Маю засоби поготiв:
Думка чисто розквiтла барвами!
16 жовтня 2005 - травень 2006
ЧУДЕРНАЦЬКА ПРАЦЯ
Бiлiє лан, дорога, береги...
Коли весь свiт засипали снiги,
Коли зiтхає увi cнi земне,
Мене до давнiх споминiв верне.
Я згадую... Вслухаюсь в часу згук
I перетрушую вiд спогадiв капшук.
О, чудернацька праця! - Оберiг
Для серця вiд важких зимових криг.
Занурююсь у неї, в ту глибинь
Подiй, пiд тишу часових склепiнь,
I вiдчуваю силу голосiв -
Зерно чекає на майбутнiй сiв.
О, чудернацька праця - сiв словес!
Перо в снiгу папiру сiє: “крез”...
I крез зростає до самих небес!
Нiштяк! Обiйдемось без МЧС!
25-29 листопада 2006
ДИВОСВТОВI
Причащена тобою, мiй хутiр,
Дивосвiтовi в заспанiй рутi.
Я - твоя стебелинка, мiй свiте!
Дощ i сонце менi замiсть лiтер.
У безмов`ї стоять насторожi,
Наче мури, вiття-огорожi...
Я росту i мужнiю, триваю...
Дочекаюся в липнi розмаю,
Себто вiрую: смертi немає
У рослиннiм твоїм дивокраї
28 листопада2006
***
Всi дрiб`язковi почуття естета,
Бездумна вiра, тиск авторитету
Чи екiвок у стилi менуета -
Не для поета це, не для поета!
Про те, що мiцно на вiки забуте,
Про те, що є, i те, що має бути,
Про Наву, Яву i про мить оцю
Потрiбно пiклуватися митцю.
14 жовтня 2006
СЬОГОДЕННЯ В МАЄТКУ РАЄВСЬКИХ (1)
У Бовтишцi та в Розумiвцi (2)
Шукаю давнє те вино...
Не пам`ятають невiть птицi
Й дуби про тебе, давнино!
Вода в ставку мовчить похмуро,
I небо важко нависа.
Вiк дев`ятнадцятий - лiс муром.
Здичавiла його краса.
Нiхто не крає воду кролем...
Не чутно звуку фортеп`ян...
Вiдiграно на сценi ролю...
Усi слiди сховав бур`ян...
Колись тут яблучка i грушки
Зi смаком гiсть заїзджий їв.
Тут був Шамiль (а може, й Пушкiн?) (3)
Тут я шукаю їх слiдiв...
Тут був маєток. На орелi
Гойдались почуття i хист.
Звивались долi у куделi.
Вагiтна жiнка ... Декабрист ... (4,5)
Звичайнi кавалери, дами.
Життя - любов i воля, честь...
Бiлiє мармуру уламок,
У грунт лягли цеглина, жерсть...
Природи дiї поступовi -
Зростає, плiднiє, вмира...
А що, як з бунтiвської кровi
Свербить рука й чуже збира?
Людська шалена сила бунту
У мить змiла слiд поколiнь.
Тонкий шарок - поверхня грунту.
Слiди руйнацiї - голинь...
24 листопада 2006
-------
1) Найбiльш вiдомi iмена з цього роду: Миколай Миколайович (1771-1829) - росiйський генерал од кавалерiї, герой Вiтчизняної вiйни; в кампанiї 1812 р. керував корпусом, проявив себе близ Смоленську, при Бородiнi (батарея Р.); Єлисаветградщина пам`ятає, як вiн додавал снаги воякам, тримаючи пiд час бою поруч з собою недолiтка-сина; був близький колам декабристiв. Його сини - Олександр (1795-1868) - офiцер, чия належнiсть до будь-яких таємних товариств не пiдтвердилась, сумнозвiсний порадник молодого Олександра Пушкiна; Миколай (1801-1843) - товариш Пушкiна, воював на Кавказi, здобув чин генерал-майора. Його онука - Миколай Миколайович (1839-1878) загинув у визвольнiй боротьбi сербського народу.
2) Населенi пункти на пiвночi Кiрвоградської областi України, в Олек-сандрiвськiм районi, де й досi покоїться прах багатьох Раєвських.
3) Iмам Дагестану й Чечнi, керував визвольною боротьбою кавказських горцiв проти колонiзацiї Росiйскою iмперiєю. Вмер по дорозi до Меки, в Мединi 1871р.
4) Маю на увазi Марiю Миколаївну Волконську (урожд. Раєвська, 1805-1863), яка в цьому маєтку народила i полишила на батькiв свого первiстка, а сама добровiльно поїхала до чоловiка, засланого на каторгу до Забайкалля.
5) Волконський Сергiй Григорович (1788-1865) - князь, декабрист, учасник Пiвденного товариства, чоловiк Марiї Миколаївни.
ПРОВИНА
Це вiдбулось за нашої доби:
З`явилась руйнiвна, бездумна сила,
Безжалiсно, зухвало покосила
Вiками сонця пещенi дуби.
Дуби боролись за своє життя,
Тримались мiцно лiсу пiонери,
Та впали пiд пилою ненажери,
А з ними лiс пiшов у небуття.
Соромлячись, хилили ми лоби,
Знесиленi, позбавленi хотiння,
Не позбирали дубове насiння...
Як свище пустка нашої доби!
17 жовтня 2006
***
Забуте Богом мiсто повiтове
Постало обласним i гонорово
Злетiло! Раптом впало до калюжi:
Як i ранiше, тут живуть байдужi...
5 жовтня 2006
ЗАБУДЬКУВАТЕ МIСТО
Стоїть посеред площi Кiров (1)
I пальцем - недвозначно - долi!
Вказує напрям руху миру:
- Схиляйтеся! Кориться долi!
Зi смертi власної наваром
Вiн скориставсь на славу здуру,
А влада нищiвним ударом
По ворогах: “Трощи культуру!”
Вщерть українськими синами,
Що мали мужнiсть, хист i вроду,
Заб`ють Сибир iз Соловками.
Почнеться геноцид народу.
Народе, слухай! Схаменися!
Невже не навчено в терорах?
Уламок гасла комунiзму -
Ти?! Хвiст ховаеш в темних норах?!
Плекаєш повсякчас довiру
До спижу того монумента?
Стоїть посеред площiКiров -
Чекає слушного моменту...
жовтень 2006
-----------
1) Костриков Сергiй Миронович (1886-1934) - активний учасник трьох росiйських революцiй, будiвельник совєтської влади, загинув наглою смертю пiд дахом владної установи - Смольного. Пам`ятник Кiрову роботи скульптора М. Манiзера розмножено i встановлено на площах декiлькох мiст (Петрозаводськ, Кiровоград...) - мабуть, недвозначний жест скульптури сповна висловив мету влади
IСТОРИЧНЕ МIСТО
Мiсто Святої Элисавети,
Названо гарно було, але де ти?
Мапа мовчить, а мiсцевiсть не знає.
Пам`ять у часi безмовно конає...
Бачу в занепадi дивнi принади -
Колiр реклами затьмарив фасади.
Де ж ти, продуманiсть у перспективi?
Де твої мешканцi - добрi й щасливi?
Мабуть, було їм доволi роботи.
Мабуть, вивчали живопис i ноти.
Цукром i борошном крамарювали.
I будували тут, як малювали.
Рук докладали Ельвортi й Кутузов. (1,2)
Тут вiдчували прихильностi музи
Фет , Кропивницький i Дон Амiнадо , (3,4,5)
Лiст , Маланюк i Нейгауз ... Я радо (6,7,8)
З кожним зустрiнусь при цiм променадi:
- Як вам живеться в Єлисаветградi?
Дзвiнко брукiвка гранитна озветься
До привiтання... Й отямиться серце.
Ходжу кругами в провулках принишклих.
Слiд того мiста знаходжу по вишнях.
Волю його помiчаю в тополi.
Слово його - в застарiлiм глаголi.
Мiсто Святої Єлисавети ... (9)
Де iнженери твої i поети?..
Мешканець стрiчний спроквола зiтхає:
- Часу минулому мiсця немає...
12 листопада 2006
---------
1) Брати Роберт (1846-1925) i Томас (1847-1891), англiйськi пiдданi, iнженери-конструктори, пiдприємцi. В 1874 р. заснували в Єлисаветградi завод по виготовленню землеробських машин i знарядь, який свого часу здобув европейської вiдомостi. Зараз завод має назву “Червона зiрка”, виготовляє та продає сiвалки.
2) Кутузов М. I. (1745-1813) - Свiтлiйший князь Смоленський, росiй-ський полководець, генерал-фельдмаршал
3) Фет А. А. (1820-1892) - росiйський поет, творчiсть якого свого часу надихали двi єлисаветградськи “музи”, оскiльки вiн тут перебував понад десять рокiв, тут написав найвiдомiше “ Я пришёл к тебе с приветом”.
4) Кропивницький М. Л. (1840-1910) - один з корифеїв українського театру, драматург, режисер, актор. Разом iз братами Тобiлевiчами заснував професiйний театр на Українi, де сповiдалась школа реалiстичної гри. Перший виступ їхньої трупи вiдбувся 27 жовтня 1882 р. на сценi мiського єлисаветградського театру виставою I. Котляревського “Наталка-Полтавка”.
5) Шполянський А. П. (1888-1957) - поет, сатирик, мемуарист. Уродженець Єлисаветграду, працював кореспондентом мiської газети “Голос юга”. За часи совєтської влади емiгрував до Францiї. В 1954 роцi видав книгу спогадiв про Єлисаветград - “Поезд на третьем пути”.
6) Ференц Лiст (1811-1886) -угорський композитор, пiанiст, диригент.
Гастролями в Єлисаветградi 11-18 вересня 1847 року завершив концертеу дiяльнiсть пiанiста-вiртуоза
7) Євген Маланюк (1897-1968) - український поет, народився в Архангородi, поблизу Єлисаветграда, закiнчив Єлисаветградське земське реальне училище. Пicля фронтiв спершу свiтової вiйни, а потiм громадянської емiгрував до Европи, а згодом до США. Автор неперевершеної громадянської лiрики.
8) Нейгауз Г. Г. (1888-1964) - пiанiст, доктор мистецтвознавства, народний артист РРФСР, професор Московської консерваторiї. Засновник однiєї з найвидатнiших пiанiстичних шкiл. Народився i довгi роки працював у Элисаветградi
9) Мiсто Єлисаветград засновано в 1754 роцi на територiї колишнього Дикого Поля. Не втримаюсь вiд цитування рядкiв щоденника невiдомої дами, що подорожувала Україною в серединi XIX столiття: “Його (Єлисаветград) недостатньо назвати гарненьким. То є зовсiм европейське мiсто i навiть вишукане мiсто. Будинки тут усi в iталiйському смаку i навiть усi з чудовим оздобленням... Я помiтила велику деликатнiсть, тут кожний мiщанин намагається дати освiту своїм дiтям, саме тут ми зустрiчаємо великий порядок i ввiчливiсть у спiлкуваннi.”
Ще цитата з книги “Моя жизнь” Л. Троцького, уродженця цiх мiсць: “Жодна зi столиць свiту - нi Париж, нi Нью-Йорк - не справила на мене опiсля такого враження, як Єлисаветград, з його тротуарами, зеленими дахами, магазинчиками, городничими i червоними кулями на плиточках.”
За вимогою часу в ХХ столiттi мiсто кiлька разiв було перейменовано, зараз воно носить iм`я совєтського дiяча, який нiколи й нiчого не зробив для того, щоб, коли не полiпшити життя тут, то хоча б пiдтримати його на рiвнi свiдчень попереднiх часiв.
***
Новi часи. Новий пiдхiд.
Смiливi гасла трощать лiд.
Новi iдеї та обличчя,
Та я стара мiняти звичай.
Я - швачка, куховар, вiвчар.
Менi життя у працi - дар.
Менi немає в гаслах рацiй,
Бо балачки - то ще не праця.
Авжеж, простiш, нiж заробити,
На Салiмона ворожити .
Простiш, нiж поле заорати,
Голодним ведмедем г аврати.
Хiба що дуб нам вродить дужий
Вiд гасел не лише тi грушi,
А й гарбузи та огiрочки,
Iз салом тiстечка й сорочки,
З турецьким мотлохом валiзки
Й адамовi - у пляшках - слiзки ?
Натрусить дуб всього з горою
Промовцю - горланю-герою!
Ти слухав i не працював?
Аплодував? - Що з дуба мав?
Отож, пора вже зрозумiти:
Щоб мати, треба заробити.
Вiзьми за досвiд купу лiт:
Не гаслами будован свiт,
Не гаслами, а хлiбом ситi
В родинi добрiй батько й дiти!
Доречно, у новiм часу,
Як завжди, заднiх я пасу,
Не змiнюю свого звичаю:
Вiвчар - то й заднiх пiдганяю.
лютий - 19 червня 2005
***
З давних-давен звично чули двори
Гамiр та смiх дiтвори.
Всi залюбки гуртувались в “Замри”:
- Дивну фiгуру яви!
Гралися ми в “Велетенськи кроки”
Й “Море хвилюється раз”,
Вабили сходи, льохи та дахи.
Люде зростали з нас.
Чому ж сьогоднi замовкли двори -
Смiху не чутно й слiз?
Чи вже останнiй пiшов з дiтвори?
Кожний паливода зрiс?
Людському роду безсмертя дано?
Будемо жити вiки?
Тому й не треба шовкове руно
Й зайви роти - дiтлахи?
19 листопада 2006
РОЗДУМИ НАД ЗВIТОМ ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
2001 РОКУ
Небо хмара запнула хмура...
Пломiнь б`є по верхах горобини,
А в акацiй корона бура...
Звiт перепису - стан України...
Чи дефекти вже в кожнiм родi?
Чи то наслiдок iгр у свободу?
Помiркуємо при нагодi:
Є країна - немає народу?
Хлiборобство гниє в руїнах...
Занедбали ми гори й луки
Та й пiшли по чужих країнах,
Де дорожче цiнуються руки?
Не щербата у приймах доля?
Бач, вiдштовхнуте рiдне спокону,
Та без бунту - ото вже воля! -
У труну або до закордону!
Розлетiлися... Повмирали...
Територiя вiльна вiднинi!
Навiть подумки не гадали:
Хто потрiбний без нас Українi?
Цi чорноземлi, доли й кручi
Хто з любов`ю догляне, обробить?
Аргентинцi? Афганцi? Чукчi?
Чи безрiдний слухняний робот?
24 серпня - 20 вересня 2003
(автопереклад з книги “Паруса”)