І для тебе,і для мене наші лінії долі,
Поєднаються,і створять сузір'я.
Коли я тобі,а ти мені подаруєш неволю,
Тоді у нас буде спільне подвір'я.
Ти ,як завжди,прокинешся зранку,
Вип'єш каву і вийдеш із дому.
Ти так часто відчуваєш ту ранку,
Ту,що створює в серці лоскому.
У тобі ще живе той осінній неспокій,
Що її не кохаєш , - ти знаєш,
Та й живеш з нею так,ніби разом сто років,
Стільки часу минуле ховаєш...
Пригортаєш її,таку сонну,щоночі,
І до серця де жару не має.
Ти цілуєш так часто ті закохані очі,
Все жалієш її,тільки лиш не кохаєш.