Я мала б забути тебе вже давно
Та пам’ять уперта, мов стрічка кіно,
Мене повертає в минуле.
Я чую твій голос, знайому ходу.
Я більше такого, як ти не знайду.
Чому я тебе не забула?
Я хочу забути, та щось не дає.
Не хоче вмирати кохання моє,
Вступивши із пам’яттю в змову.
І привиди щастя, болючі, ясні
Так часто тривожать мене уві сні,
Про тебе нагадують знову.
Навіщо усе це? Прошу відступись
На спогад далекий, легкий обернись!
Туманом розтань на світанні.
Я, певно, забуду тебе і колись
Подумаю: може мені ти наснивсь?
Та, мабуть, це марне бажання.