Рожеві горобини
І клени золотаві...
У сивину мою
Вплітає осінь цвіт
Пахучих хризантем,
Троянд останній спалах,
І усмішку твою гірку.
Твого кохання сум,
Мого терпіння сумнів,
Величність небуття,
Непевність майбуття...
Якимсь химерним плетивом
Все виплілось і заплілось,
заплуталось...
Не плач, моя дитино,
чоловіче мій,
вір, що не зійде нанівець
кохання.