Зашити_ зсерЕдини_ оболонку
шляхами, трамваями і тротуарами,
вікнами, схожими на ополонки,
бездонними...і роздивлятись в них хмари...
Хапати руками ці хмари так рвучко
й тримати, щоб тільки ця мить зупинилась...
...напливу віршів не витримує ручка,
тужливо над клаптем паперу схилилась...
А я розчиняюся в тім "пам*ятаю",
немовби той цукор в гарячому чаї, і
крик журавлиний намистом сплітаю,
як Кай, все складаючи слово "скучаю".
І знов не наважуюсь кинутись в осінь,
і поїзд повільно відходить з перону, і
Осінь про щось мене просить...так просить!
А я тільки грію холодні долоні...
Й не можу зігріти! й утримати - марно.
Птахи відлітають на південь від завтра, й
тікають за ними мої білі хмари...
Здається, я знов щось не встигла сказати...
11.06.13.(c) L.T.