Василь Симоненко
(1935 – 1963)
ЗАБРОШЕННАЯ МОГИЛА
Здесь, где в пыли степной поникли травы,
Где тополя застыли вдоль дорог,
В пропахший дымом день в бою неправом
Он летом сорок третьего полёг.
Его сельчанки в землю тут зарыли
Без гроба, без речей и без наград...
Теперь на той заброшенной могиле
Лишь заросли бурьянные шумят.
Да старики под вечер полусонно
Толкуют меж собой, устав от дел:
Стоял он до последнего патрона,
Стрелял и в плен сдаваться не хотел.
Не удостоен он геройской славы –
Под украинским небом голубым
Лишь с горькой укоризной величаво
Здесь тополя колышутся над ним.
Слуга лукавых, алчных и несытых,
За что погиб ты в давнем том бою?
Сироты же – твои, тобой убитых –
Пустую доблесть прокляли твою.
И след земной, и память время скрыло:
Нет ни креста, ни имени, ни дат –
Стоит в степи забытая могила,
Где спит бесславно фюрера солдат.
17.06.1958
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
* * *
Василь Симоненко
(1935 – 1963)
ОШУКАНА МОГИЛА
Отут, де сумно опустили віти
Стрункі тополі на твердий обліг,
В пропахле димом сорок третє літо
Він за неправду у бою поліг.
Його селянки в землю тут зарили
Без почестей, без жалю, без труни...
Шумлять тепер навкруг його могили
Розкішні придорожні бур’яни.
І лиш діди, як сонце похолоне,
Розказують повільно, ніби сон,
Що бивсь він до останнього патрона
І не хотів здаватися в полон.
Та не вінча його героїв слава –
Під небом неосяжно голубим
Тополі українські величаві
Докірливо гойдаються над ним.
Прислужнику лукавих і неситих,
За що поліг в неправому бою?
І сироти твої й тобою вбитих
Дурну відвагу прокляли твою.
Життя твій слід і пам’ять загубило:
Нема хреста, ні імені, ні дат –
Стоїть німа, ошукана могила,
Де спить безславно фюрера солдат.
17.06.1958