Забракло...,в горлі стиснулись усі зв*язки,
Наче хтось ,як у білу пташку вбив загострені вістря,
Тепер по усьому пір*ю розтеклась ніжна кров,
Їй забракло твого повітря...
Останнє...,зупинка гарячого серця,
Вода,нажаль,навіть холодна не зализує рани,
Вогонь душі виблискує поміж гір,
Остання крапля любові,перед тим,як скрутити всі крани...
Вперше...,так боляче зробила людська душа,
Яка сама милувалась твоєю красою крізь старе дерев*яне вікно,
Дощ плаче на слизьке каміння,
Уперше...,ти зі своїми нікому непотрібними почуттями-мертва,йдеш на дно!