цього дня, коли літо знову невпинно минає
я пишу слова, а ти їх читаєш
і все ніби просто, як посмішка світла
але стільки тиші, скажи мені звідки?
і чую, проміння пестить твої сузір'я
адже ти - це вершина повір'я
яку тільки мають заполонити
етюдом - нестерпно хочеться жити
вже скоро серед диких берез
твій гай зустріне тисячу весн.