Тогда лишь и закончится война,
Когда до госпиталя поздно будет,
Когда багряным расцветёт весна,
Медалей слишком много нам присудят.
А мы… Мы не раскроем и очей.
В дыхании едином не сольёмся.
И с поля боя в темноту ночей,
Как звёзды одинокие, взовьёмся.
И разойдёмся в световых годах,
Растерянные, словно потеряли.
Ведь счастье, что держали мы в руках,
Бездарно разменяли на медали.
Анна Нетребко
Лише тоді закінчено війну,
Коли занадто пізно до шпиталів,
Коли багряним вквітчано весну
І з надлишком присуджено медалів...
А ми... Ми не розплющимо очей,
У подиху єдинім не зіллємось...
Із поля бою в темряву ночей
Самотніми зірками підіймемось...
Розійдемось у світлових роках,
Розлючені, розгублені, несталі...
Бо щастя, що тримали у руках,
Безглуздо розміняли на медалі...