Не говорите: счастье, мол, в борьбе,
А сила, как огонь в груди воспрянет.
Кто истину познает на себе,
Тот проповедовать её не станет.
Я – женщина, я вовсе не борец,
Да не ищите же во мне атланта.
Стихи ведь – не от Господа венец, —
А только мысли… и чуть-чуть таланта.
Напиток жизни, очень горек ты!
Как жаль, что всё – мгновения умчали!
А я – узор на белом из мечты,
Молчанья, одиночества, печали.
Я не борец – я робкий ручеёк,
Что там, в степи тихонечко стрекочет.
Ещё я – тёплый пряный ветерок,
Что ласково целует ваши очи.
Та не кажiть...
Людмила Юферова
Та не кажіть, що щастя – в боротьбі,
А сила – у вогні, що палить груди...
Цю істину пізнала на собі
І більш її сповідувать не буду.
Я просто жінка, жінка! Не борець!
І не вбачайте у мені атланта.
А вірші – то не Господа вінець –
Багато дум і трішечки таланту.
Який гіркий життя мого напій!
І як гнітить подій безповоротність!
Я ніжно - біла витонченість мрій,
Мовчання, смуток, стомлена самотність.
Я не борець – струмочок боязкий,
Що у степу здивовано дзюркоче...
А ще я вітер – теплий і п’янкий,
Котрий цілує найрідніші очі...
http://www.stihi.ru/2013/02/16/9794