Присвята поетам і поезії
Перлини істин, що лежать на дні...
Чи вони знають про свою безцінність?
Поезія, чи є вона, чи ні?
Чому поети все життя в горінні?
Це ви, поети – шукачі перлин,
Ловці і вловлені в свої, і Божі сіті.
В собі несете вічний часу плин,
Крізь радощі і біль на осуд світу.
Поезія – то втеча в кращі дні?
Чи може згуба й забуття прозріння?
Про це спитайте в квітів навесні,
В росинки, що несе в собі проміння.
Спитайте також у вогню, в землі,
У тих, що наче доля невмолимі,
В зерняти, що поховано в ріллі
І проросло, щоб жити завтра й нині.
Поезіє, то що ж ти є в мені:
Одвічний плач землі, чи шлях до неба?..
Обом я вдячна за любов, пісні,
За хрест, за правду, і за ключ до себе.
***
Присвячення двом музам – поезії і музиці
Ви як завжди приходите знов мені в сни
Тихим смутком у образі долі,
Золотаво-русявими хмарами днів,
Обнадійливим вітром в полі.
Ти – поезіє, думо печальна моя,
Моя горда мучителько владна.
Чом твоя лише правда у серці сія,
Твої туга і біль незрадні?!
І ти – сестро поезії, спраго душі,
Вічна музико – всесвіту пристрасть.
Спопеляй і рятуй у полоні дощів!
Крізь мізерності тлін – Божа іскра!
Через вас лише, й вами мій світ промовля
І вогнем вашим пахне хлібина,
Вашим сонцем-очима зорить немовля,
Й посміхається батьківщина.
***
Присвячення матері
Чуєш, мамо, вже третя осінь…
А у тебе там як, весна?
Тут фіалки цвітуть ще й досі
Біля вашого з батьком вікна.
Знаєш, мамо, все добре в мене
І, звичайно, не як у всіх,
Я шукаю в вирі щоденнім
Свій, як промінь, гармонії штрих.
Мамо, бач, що важливіш в світі –
Обирає душа сама.
Ти все знаєш, все бачиш звідти,
Та, на жаль, тебе поряд нема.