Нежданно доля нас удвох звела -
Ти купував комусь букет мімози.
Я щастя не чекала, не ждала -
У пролісок блакить ховала сльози.
Приховуя самотність від людей,
Собі подарувала сині квіти.
Але помітив ти журбу очей
І незахищенність мою помітив.
Пішов за мною, щось мені казав.
Я чула і не чула. Матір Божа!
Той, хто підтримки радість відчував,
Той зрозуміти стан мій тільки може.
Приворожили погляд і слова,
Надія дарувала нові крила.
Нехай вже снігом вкрита голова,
Та ще душа свого не відлюбила.
Осіннє серце - зрілість почуття.
Ти став моїм і щастям, і журбою.
А без кохання вже нема життя -
До тебе прагну і живу тобою.
Взаємність - долі кращої нема.
Щасливою самотність не буває.
Чеканням щастя дихає весна
І сонця промінь між квітками грає...