- Ну, як там з тією?..
та сама біда?..
що?
мовчите й надалі?..
- у нас все не змінно…
у нас вода,
як у мильному серіалі,
у такому дешевому,
знаєш?
що знімають за ради бюджету,
де через серій сто розумієш що в ньому не має сюжету.
його крутіть один канал,
а знімають якісь лосі,
там давно вже стався фінал,
а вони ще знімають досі.
- Ну, так вирішіть щось остаточно…
ви ж не мали діти.
- а можна якось заочно?..
я не знаю про що говорити…
- ну, це вже твої ідеї…
але скажи мені брат одверто,
ти сам чого хочеш од неї?
- жити,
а потім померти…
- тобто триматись за ручку,
обійми і поцілунки,
різні любовні штучки,
різні приємні дарунки,
проводити разом дні?
- ну так…
а чому би і ні?
- так,
це звучить чудесно,
та, брате, одна біда…
якщо говорити чесно,
це ж така сама вода?..
ти сам собі брешеш, чувак,
тобі ж це не буде цікаво,
тобі потрібно щоб саме так:
пів ночі безсоння,
а зранку подвійна кава…
«самотність»,
«муки душі»,
коли криє… і криє дуже,
саме це надихає тебе на нові вірші,
тебе ж це заводить, друже…
не мені звісно бути суддею,
але скажи мені чесно, брате,
коли ти будеш із нею,
про що ж тоді будеш писати?....
...............................
- ...
про її надзвичайні очі,
що міняють окрас на погоду,
про те як не сплю пів ночі,
описуючи її вроду,
про її привабливі губи,
такої дивної форми,
і які вона любить клуби,
і які відвідує форуми,
про її дивацтва і звички,
про постійні її запари,
і руки шовкові як рукавички,
і такі ніжні як хмари…
і проте як боюся затримати погляд,
щоб її не було не незручно,
і про те як приємно коли вона поряд,
нехай навіть мовчки…
нехай беззвучно…
ти помиляєшся, брате,
якщо гадаєш що я боюсь тиші,
я так само буду писати,
тільки вірші стануть світліші…
і не хай це теж серіал,
вода і дешеві мрії…
але це хоча б не фінал,
це тільки розвиток дії…
- так скажи мені, брат, остаточно,
ти хочеш бути із нею?
- хочу, брате, це точно…
- тоді не займайтесь фігнею…
М.Філдман