Скельця дужих окулярів
Поміч пам’яті слаба…
Знов жену корів до яру,
Знов попЕреду Ряба.
Наша – задня, йде тихіше,
Гурт завершуючи цей.
Да… Тоді ми знали інше
Значення для слова «Гей».
Як на пужалні кленовім
Із сириці батогом
Свиснуть понад верх корови
І баском так: « Гей! Бігом!»
А вона лише погляне:
-Молоде дурне хлоп’я!
Да… За рік її не стане.
Плакатимуть всі. І я…
Не розтелиться Зозуля.
Буде ніч густа глевка.
Скажуть на кутку, що чули
Аж донизу, до ставка
Рев тваринного моління,
(Не по-людськи, без брехні)
Стогони, гучне сопіння…
Баба хрестяться, я – ні.
------
Сонце влітку сходить швидко.
Сніп рожево-синіх грат…
З них життя майструє клітку
Для страшної правди втрат.
Всяк було. Село – планета:
Що куток, то - материк.
Та планета та – в тенетах,
З неї кисень майже зник.
Да… І майже зникли люди,
Як одного жовтня я.
На «планетах» тих усюди
Йде колонізація:
Прибувають емісари,
Змірюють все до пуття.
Не корів тепер до яру -
Пастухів жене життя.
------
А минуле чорно-білим
Спалахне перед Різдвом.
Да… Давно ми його з’їли...
Як Зозулю, - всі гуртом.