Мої мрії закидані листям обшмаленим,
І залиті водою...
Я ще тут...Залишаюсь при пам"яті,
Не тремчу за тобою...
Як листок той обшарпаний,
Залишившись самими прожилками...
Жилами...
Я тримаюсь за гілку
Останніми силами...
Відриває -лечу!
-Я є вітер!-
Що є сили кричу:
-Відтепер то не я!То є сила могутня!
То є Осені крах...
То її мимовільний той біль...
То є мука її...ЇЇ страх...
Що в дощах
Проливалась на те ,що уже не потрібне,
Загреблене в кучі,в багнюку затоптане й далі
Не буде вже шани йому...
Чому воно так, не збагну...
Заховалася у своїй серпанковій вуалі,
І чекала лише одне його слово завітне:
-Кохаю...-
Ніжне листя...
Віджило,відбуло,віддихало...
Свою кольорову палітру
Щастям звало...
Свій відведений цикл річний відшуміло,
Як моє...Таке рідне було,стало лихом...
Ти у яму його...Руками своїми...Щоб зітліло...
(с)Тетяна Шевцова 07.11.2013.