Іду в самотній парк,
а хуртовина сива
затоплює сліди,
мов повінь снігова…
Навколо зріє ніч,
а я чекаю дива –
у засіках зими
колись були дива…
Згадай же крижаний
грудневий подих міста,
на вітті – кришталю
напівпрозору брость,
коли чужим теплом
тебе зігріє відстань
між тим, що мало буть,
і тим, що відбулось…