Малюнок ОЛЕНИ МІКУШЕВОЇ "Спокій"
із її книги "Клейноди вічності"
МАТЕРИНСЬКА ТУГА
(СЛОВАМИ ЧЕСНИХ ЛЮДЕЙ АМЕРИКИ)
Біжить за поїздом мати,
Б'ючись об вітри й тривоги.
Рейки і шпали, мов грати,
Ранять їй босі ноги.
Вітер зірвав хустину,
Рве волосся сиву гаму.
— Сину! - кричить вона, - сину!
Не треба! Не дам до В'етнаму!
— Віддайте третього сина!
— Не дам його для наруги.
Перший відразу загинув,
Другий сліпий і безрукий.
Руки зняла до неба: - О, боже,
3 четвертим що буде?
Чужого добра не треба,
Не хочу! Чуєте, люди?
Тільки синів віддайте! -
— Кричала вона щосили.
— Матері світу, вставайте!
Ми вкупі — велика сила!
Не пустимо брата й сина.
Не пустимо чоловіка
На смерть у чужі країни!
Разом ми — сила велика!..
Поїзд пішов, лиш колеса
Стукотом в скронях гриміли
Та, ніби ізранене лезом,
Серце стражданням горіло..
Л И С Т М А Т Е Р І
Душа у страшній розрусі...
Прости мене, рідна мамо,
Я присягу свою порушив —
Став поруч з бійцем В'етнаму.
Не можу я бути катом,
Вбивати людей невинних.
Адже ти жінка, ти мати,
I ти зрозуміть повинна.
В Сайгоні було це ранком,
Ми з другом ішли веселі,
Крик раптом - бачим: в'етнамку
Тягнуть з її оселі.
Кров'ю злиплися коси,
Уся в синяках, побита.
Дитятко вибігло босе,
Вчепилось у чобіт бандита.
Чоботом той розмахнувся
I з силою пхнув дитятко.
Хлопчик в крові захлинувся .
Лиш мовив: - Не знаем, де татко!
Хоч це й не моя дитина,
Спокійно не міг дивитись.
Чужий я, проте, — людина,
Не дав даремно глумитись.
Прости мене, рідна мамо,
Серце в страшній розраді.
Хоч долю з'еднав з В'етнамом,
Та совість свою не зрадив.
В. ПЕТРОЧЕНКОВА.
Газета «ВПЕРЕД* — орган Бородянского райкома
КП Украины и районного Совета депутатов трудящихся
Киевской области.
11 жовтня 1969 року.