Омріяне, оспіване бажання.
Ідея. Розум. Поряд почуття.
Це власне, не чиєсь надбання,
Це тільки спрага до життя.
Її не легко втамувати.
Ти п’єш, щось робиш, знову п’єш.
Є змога силу відчувати.
За неї все ти віддаєш.
А іноді, ковток останній.
Перед очима все життя.
Ти не освідчився коханій,
Забувши про це почуття.
Ти пив неспинно, та для чого?
Для чого жив на цій землі?
У світ ти не приніс нічого,
А був лише як бруд на склі.
Вдихаєш, далі лише мряка.
Вона все тягнеться у тьмі.
Навколо нечесть усіляка,
Думки оголені, прямі.
Вмить прокидаєшся, ковтаєш.
Це сон? – тривожне почуття,
Можливо, й ні, ти сам не знаєш,
Яке воно твоє життя…
І знов омріяне бажання.
Ти зрозумів – можливо все.
Хвилини, подихи, кохання,
Як три рядки з твого есе.
Такого сну ти більш не хочеш,
Бо є в тобі велика спрага.
Ти п’єш щодня і п’єш щоночі
І в цьому, мабуть, є відвага.
Настане час, ковток останній.
Перед очима все життя…
А в тебе син і ти в нірвані,
Бо час, кінець, серцебиття…
Вдихаєш, далі світить сонце,
Даруючи своє тепло.
У тебе промінь на долоньці.
Ти вже не бруд, ти є то скло.
Є різні спраги у людини,
Найбільша спрага до життя.
Всі пити хоч-не-хоч повинні,
Бо час, кінець, серцебиття.