Такі як ми, куштують небезпеку
І розпивають насолоду всмак.
Ми відчуваєм у долонях спеку
І завжди робим щось-таки не так...
Читаємо очима і вустами
Бажання, що скипає на щоках.
Невидими нитками між нами
Сплітається імперія мурах -
Вони повзуть по шкірі лише близько
Підходимо, й дихання враз стає.
Я - знов просте закохае дівчисько,
А ти... ти десь далеко просто є.
Мандрівники. Й ніколи поміж нами
Не буде тиші й затишку навік.
Ми створені, щоб бути втікачами,
Та й, врешті, кожен з нас до цього звик.
Стрибаємо ми лініями долі,
Минаючи мітечка і роки.
Куштуєм один-одного поволі,
Щоб віднаходить все нові смаки.
Ми граємось, немов маленькі діти
В дорослі ігри. Нам це до снаги.
Та й, власне, є немало на цім світі
Таких, як я, і все ж, таких, як ти.