Туманом сивим вечір тулиться
до злотокосої верби.
Вона ж йому: Ще людна вулиця,
не лізь до мене, відійди!
Верба тріпоче і пручається
від холоду і мокроти.
А вечір їй: Давай по чарочці…
В гаражик, може, нам пройти?
Верба зіщулилась, напружилась,
стоїть на відчаю краю.
А вечір їй: Давай одружимось,
давай ми створимо сім’ю.
Моя душа – серпнева ластівка –
до листопаду не звика.
Хоч він теплом до мене лащиться.
А ще ж звикать до Зимука,
до Морозенка. Чайко-горлице,
ти звикнеш, трішки потерпи.
– Я згодна, але ж сивий горнеться
до злотокосої верби.
2009