/до України/
Чому горить душа твоя нетлінна?
Чому страждань твоїх нема межі?
Коли ти встигла впасти на коліна?
Хто цілиться на твої рубежі?
Зійди з хреста розп»ята, Віковічна
І встань до тих, хто ноги витирав
Об твоє тіло несмиренне вічно
До тих, хто у раби тебе продав.
Тебе стріляли, нищили, топтали
На тобі їздили усі, кому не лінь.
Народ – лиш як могли, так пресували
Стерли мільйони з землі поколінь.
Не попрікай словами тих, що здались
В полон сильнішим. Не крий тих, хто здав
Шануй всіх тих, що гніту не піддались
Поможи тим, кого гніт все ж побрав.
Приречена, бездольна, непотрібна
Була тривалий час в тяжкі роки,
Тож вийди в світ сьогодні гордо й гідно
І вирви ті болючі сторінки.
З історії своєї. Що ти можеш?!
Сьогодні ж бо – лише в тобі вина!
Чи ти забула, битви переможні,
Чи нагадати в чім війни ціна?
Коли можливість з-поміж нас присутня,
Коли все є, лиш діям волю дай!
Візьми і відроди себе, Могутня!
Створи на теренах своїх народу рай!
Знеси усі вагання й перешкоди,
Переступи всі принципи свої!
Тебе творили для того народи,
Щоб мирно жити в земній злагоді.
Не смій ридати, і не смій ламатись!
Захочеш – подолаєш, коли ні,
То будем знову з пасток вибиратись,
І знову будем горіти в огні!
02.12.13.
Романюк Тетяна, 11А