Як завжди вертаюсь додому, до рідної хати
І сповнена завжди бадьорістю й духом крилатим.
Цілую я мамині руки, щасливе обличчя,
Сестру обіймаю. Здається, пройшла ціла вічність…
І татко всміхнеться і поглядом скаже мені:
«Нарешті вернулась!» Бабусині очі сумні
Наповняться щастям. Й хоч в дитинство нема вороття
На рідні стежини нас повертає життя.