Вогняні світляки все сиплються додолу.
Як хороше живим стрічати ясний день.
А серце калата; і проситься на волю,
Зміняються часи, а щастя ходить десь…
То птахом на руці тріпоче та щебече,
То пурхне в височінь
і тьохка крізь блакить,
То щемом різоне,
заплаче недоречно,
Побачить дивне щось
і враз зупинить мить.
Спитаєш, - Хто це, що? -
Спитаєш, - Де це диво?
- У дзеркало давно, маленька, ти дивилась.