Сьогодні на майдан виходять люди,
Обуренням вгамовуючи страх.
Майдани у країні зріють всюди
Лунають гасла по усіх містах.
Існує чутка, що усі тут запроданці,
За гроші, мерзнемо, до праці не йдемо,
Що зраджуючи рідній вишиванці,
Чужинцям землю й душу продамо.
А що, чекати на Месію, що врятує,
Який направить, дасть роботу, нагодує,
За нас все вирішить і вкаже як нам жити,
Коли сміятися, куди ходити?
Так сидимо чекаєм, вітра в полі,
Ми бранці долі, що розбіглись по світах,
Якщо раніш свободу бачили у рамках,
То нині взагалі в лапках.
Вмивають сльози серце і повіки,
Коли зневіри в груди б’є жало,
Невже Вкраїну рватимуть довіку
На Схід і Захід, місто і село.
Чому брехня-брехнею поганяє,
Чому повсюди смута і розбрат,
Майбутнього свого ніхто не знає,
Закони змінюють під кожний апарат.
Чому дітей карають як злочинців,
За те що прагнуть виконання обіцянок,
Чому ще ввечері в Європу йдемо хвацько,
І раптом з шляху в степ знесло на ранок.
Ми хочемо відвертості і правди,
І кожен, хто прямує на майдан,
Бажає знати, що не граються тобою,
І що свою дорогу він обирає сам.
Якщо ми навіть знову не пройдемо,
і знов надії наші жде поразка,
Ми будем згадувати, як стояли тут,
І вірили в майбутнє як у казку.
Той хто засуджує, нехай спита у себе,
Що він зробив, щоб жити було краще,
І взагалі для чого жити треба,
Для кого, як, із ким, і нащо?