***

Мартин Филдман
казала скоро прийде зима,
боялась що кохання тюрма,
казала мені Бога нема,
гадала що все робиш сама…

а в той час Бог зліпив твої очі,
в які вдихнув цунамі і шторми,
зліпив риси обличчя жіночі,
такої надзвичайної форми.
зростив твоє волосся і вії,
як зрощують галявини й клумби,
зробив все так красиво як вміє,
і дав такі привабливі губи.
і в це не закохатись не можна,
в ці тонкощі і вигини тіла,
дав все що я люблю так безбожно,
за що ж ти так його незлюбила?..

і все казала прийде зима,
боялась що зі мною тюрма,
тому казала краще сама,
казала мені Бога нема…

а в той час Бог носив твої речі,
Бог їв твої улюблені страви,
заходив в твій контакт кожен вечір,
й вирішував усі твої справи.
Бог вчився грати на піаніно,
почав приймати ті самі лики,
порізав джинси там де коліно,
почав збирати цукрові стіки.
вмикав твої улюблені треки,
заслухавши з них кожен до дірки,
Бог як і ти ходив до аптеки,
і лікував від каменів нирки.
він навіть у твоєму спав ліжку,
коли ти залишалась сама,
читав твою улюблену книжку,
скажи, то як же Бога нема?..
М.Фільдман