Україно, мила моя,
Чом ти крила свої опустила?
Чом не квітнеш більше в гаях,
Лиш в задумі сидиш тужливо?
Чом не зодягнешся знов
У червонії грона калини?
Не ведеш українську розмову
Все про волю та кращії днини?
Скажи, невже ти забула,
Що лишились козацького роду?
Ті, хто любить тебе, молодую,
Та не лиш за дівочую вроду?
Ми тебе, Україну, одягнем
У вишивані ниви квітучі!
Ми тобі, Україно, присягнем
Знов на віру. Народ, ми, живучий!